Відразу про 2-ї мої найосновніші тези щодо цієї теми:
1. Я переконаний у тому, що людина, яка не вірить у щось вище - це гримуча суміш суцільного зла, не любові до всього і до всіх. Одним словом - це нелюд.
2. Я переконаний у тому, що якби собака вміла малювати,- свого Бога вона б намалювала у вигляді собаки.
Наглядною ілюстрацією другого мого переконання є ілюстрації до цієї публікації. А ще приклад з мого армійського життя часів СРСР. Тоді місце на бога, для всіх радянських людей, поставили Леніна Володимира Ілліча. І так само, як і нинішні святі, його портрет мав висіти всюди. Так от,- в будинку культури частини, в якій я служив, не було портрета совітського ідола. Політрук, дізнавшись, що на службу поступив художник-професіонал, доручив йому написати портрет великого та не вмирущого. Наказ начальника - обов'язок для підлеглого. За якийсь час портрет був готовий, але... Ілліч на полотні художника мав зовнішність вузькоокого казаха, бо саме до цієї національності він (художник) і належав.
Ще гірша справа з пунктом 1-м. З одного боку у нас "наплодилось" сила-силенна церков, але чи стало від цього більше, насправді боголюбивих, українців? І чи стало від цього засилля куполів кращим життя українців? Чому Бог не дає нашому народові жити в добрі, злагоді і статках? Українські села спустошуються, покинуті хати трухлявіють, натомість куполи множаться та золотіють. Чи не тому, що як під тими куполами люди (прихожани та служителі), дають, так їм і повертається. Навіть моя Боголюбива та Богобоязлива матуся часом перехоплюється: "бо то є бізнес"...
В моїй родині є особа, котра взагалі ні в що не вірить. Ні в Бога ні в дідька. Ця її особливість проявляється у всьому, а в першу чергу в ненависті до всього і до всіх, хто її оточує і у нескінченній любові до самої себе. Нещасна людина. Має все і не має нічого...
Тепер перехожу до того, яким був мій шлях до Віри. Не пам'ятаю точно, коли саме, але якось я почав помічати таку закономірність: як я даю, так мені і повертається. Спочатку я не дуже звертав на це увагу, але згодом різні життєві "трафунки", закріпили в мині це переконання. Більше того,- чим сильніше я вірив у карність проступків та добру віддачу від добрих справ,- тим сильніше і частіше життя чинило зі мною саме за таким логарифмом. До нині повторюється одна і та ж ситуація: в мене закінчились гроші, а завтра треба платити, припустімо, за комуналку. Наступного дня приходить замовник і робить замовлення рівно на ту суму, яка необхідна мені на той момент...
За гороскопом я сова. Цьому знакові (а отже і мені), з усіх людських чеснот, почуття справедливості стоїть на першому місці. Тож, найперше, від чого я відмовився - це від брехні. Звичайно, зовсім не брехати в цьому світі, не можливо. Але є брехня безневинна (як приклад: не бажаючи приймати когось в гостях, збрехати, що ти зайнятий на зйомках, чи у від'їзді), а є брехня із шкодою для людини. Так от,- я вже тисячі разів переконався, що моя шкідлива брехня, до мене обов'язково повернеться такою ж шкодою.
З цього приводу я часто думаю над тим, чому Україна та українці, будучи на словах найбоголюбивішим народом, та живучи на найродючіших землях, - століттями живуть у багні несправедливості, злиднях, брехні та постійних війнах? Натомість народи (які за словами українців, вірять не в того Бога), практично, на піску, побудували цивілізовані держави, живуть в мирі, відносній злагоді та багатстві. Маю на увазі, до прикладу, Катар (128374 долорів США на душу населення), чи Макао (115123 долорів США на душу населення). Майже на такому ж рівні стоять Люксембург, Сінгапур, Бруней та інші. Впевнений, що причина цьому та ж сама, що і в ситуації з окремою людиною. Як ти даєш,- так тобі і віддається.
Знову мій життєвий приклад. До мене часто приїжджав один мій друг. Любив посидіти зі мно за чаркою у "Делікатесі", але при цьому, ніколи не мав грошей. Хоча, насправді, у нього вдома була гонорова господарка: сад, вулики, свині, корови, машина, пилорама... Якийсь час я вірив у його безгрошів'я і постійно фінансував наші застілля. Але одного разу, помітивши, що мій дружбан про щось енергійно балакає з молодою барменшею, непомітно підійшов до нього і... помітив у його руці гаманець, туго набитий купюрами. Після цього випадку, нашу дружбу я на кілька років перервав. Свідомо. Не міг стерпіти такої наглої брехні від людини, яку вважав близькою... Через якийсь час я пояснив йому, чому я так поступив і про моє ставлення до грошей та брехні. І ви не повірите! Тепер, я не можу добитись того, щоб платив не він, а я. У друга завелись справжні гроші та налагодились нормальні стосунки з людьми, які його оточуюють.
Якось спробував перевірити мої переконання на власному бізнесі. Людям, які хотіли отримати від мене якусь послугу, але за ціною вона їм була задорогою, я пропонував зробити її безкоштовно. Щиро пропонував. І ви не повірите! Від таких моїх дій в мене почало не відбувати, а прибувати. А ще, у близьких та друзів, які на мій погляд є відносно чесними людьми, я також часто за свою роботу грошей не беру. Ну хіба вони сильно наполягають. Але вартує мені відступити від своїх принципів, доля та обставини обов'язково мене карають.
Тож, дійшовши до вищеназваних закономірностей, я зрозумів чому моє життя склалось саме так: сім'ї, як такої, нема, донька та онук до мене також не дуже хиляться, родина відвернулась... Все закономірно: як, свого часу, я ставився до них, так воно мені і повернулось. Коли був молодим та успішним, практично весь час, витрачав на роботу та захоплення. Телевізія, дискотеки, гульки, дівчата... і нуль уваги на дружину, доньку, родину. Все це мені згодом повернулось, але... Коли я всі свої помилки усвідомив і почав просити у Всевишнього (щиро просити) пробачити мені та допомогти,- в моєму житті дещо почало мінятись. Вся моя рідня, поступово, почала навертатись у мій бік. От і дружина натякає на відновлення стосунків... Як воно буде далі,- час покаже, але сутність життя залишається незмінною.
І останнє. Відпустіть від себе гроші. Не думайте про те, як би то будь-яким чином і будь-яким способом нагребсти. Якщо ваше ставлення до них буде щирим, побачите,- гроші самі прийдуть до вас. Рівно у тій кількості, яка вам потрібна буде на той конкретний час... Але щоб так відбувалось, у це треба щиро-щиро вірити.
Прохання до читачів: дуже прошу висловлювати свою особисту думку щодо написаного... але не нав'язувати її іншим. Я не живу за правилом "Якщо ти мислиш не так, як я,- значить ти мислиш не правильно".
Немає коментарів:
Дописати коментар