Якось хвалився Унітаз блискучий,
Що розумнішого від нього вже нема,
Довкола всі невігласи дрімучі.
Бо добре вже наївся він дерьма.
Мовляв, до нього ходять дні і ночі...
Й сидить на нім не Дупа Простака.
Від неї чує він слова пророчі...
Дарма, що знизу, а не з Язика.
Дружив усе життя він із Трубою,
Що зналась тісно із зливним Бачком...
Та якось та Труба, що із водою
До щенту враз забилася піском.
Ще й до біди, Господарів хлопчина,
(Не відав він маленький, що творив)
До Унітазу викинув тряпчину,-
Закривши Унітазу мовний злив.
Забігали тут всі, заметушились.
Відрізали Трубу стареньку враз,
А щоб не розбиратись, що забилось,
На звалище відвезли й Унітаз.
Мораль нас вчить: подумайте добряче,
Не дослухайтесь до думок й порад
Того, хто все життя лиш чув, і бачив
Не цілий Світ, а лиш бездумний Зад.
Немає коментарів:
Дописати коментар