Слова Мирослава Бойчука
ТВОЯ МЕЛОДІЯ
(В. Івасюку присвячується)
1.
Була безмежною любов,
Були незгасні сподівання,
Що піснею розквітне знов
Ця найрідніша серед мов
Джерельночиста і святая.
ТВОЯ МЕЛОДІЯ
(В. Івасюку присвячується)
1.
Була безмежною любов,
Були незгасні сподівання,
Що піснею розквітне знов
Ця найрідніша серед мов
Джерельночиста і святая.
БОЮСЬ ЗАБУТИ
1.
Вже краще шклом людської самоти,
Ніж діамантом хворої розпусти.
Коли Інстикт, мов найтемніший згусток
У трясовинні зла і пустоти.
"КОХАННЯ ЮНОСТІ"
1.
Стираються із пам'яті
дитинства зими й осені.
І бліднуть сонцем спалені
минулого мости.
Лиш запах перших пролісків,
що ти приніс на провесні,
Коли ще я не я була,
коли не ти був ти.
МИТЬ ВЕСНИ
1.
Солодкий плід не жданого кохання...
Воно прийшло в потрібний день і час.
І знов, як в юності, не спиться до світання,
І думається не про себе, а про Нас.
КРАПЛІ КОХАННЯ
1.
Малює знову дощ мелодію весни,
Стікає смутком на зеленім листі.
Шукаю в цім щось дуже особисте,
Закохуючись в добрі віщі сни.
Мені вночі приснилася війна
І мертвим, і живим рядків присвята...
Мені вночі приснилася війна.
У ній брати вбивали свого брата
Із поглядом холодним, мов стіна
У ній брати вбивали свого брата
Із поглядом холодним, мов стіна.
ОНУКИ ВІЙНИ
1.
Моя матуся — то війни дитина.
Хоч у дитинстві не була і дня.
У цьому не її важка провина.
За спалене дитинство це звання.
Моя матуся — то війни дитина.
Вона не знала, що на схилі літ
Ввірветься у життя важка хвилина
Її дитинства не дитячих бід.
МОЄ ЖИТТЯ, НЕМОВ ДІВОЧІ
КОСИ
1.
Моє життя, немов дівочі
коси,
В які вплелися смуток і любов.
В
них тінь ночей і світанкові роси,
В
яких тече й моя батьківська кров.
Були
в житті і успіхи й не вдачі,
Мінялись
місцем друзі й вороги.
Овацій крик і
оплески гарячі.
Та вже настав час
віддавать борги.
ЩО ПОСІЄШ, - ТАКЕ І ПОЖНЕШ
1. Життя складна і болісна наука.
Дитинство, юність, армії буття.
Навчання дні, кохання і розлука...
Всього було. На те воно й життя.
Весілля, як то кажуть “по зальоту”,
Народження доньки щаслива мить.
В душі ще справжнє відчуття польоту,
А на колінах вже й онук сидить.
А ЗАВТРА ЗНОВ НАСТАНЕ ДЕНЬ НОВИЙ
1.
Коли нам десять, мріємо про те,
Щоб швидше вже закінчилось дитинство.
Далеко десь батьківство й материнство
І зрілості майбутнє золоте.
У двадцять попереду все життя.
Позаду безтурботне ще дитинство.
Пора твого батьківства й материнства,
Коли найбільший скарб — твоє дитя.
ПІСНЯ ПРО МИТЬ ЩАСТЯ
1.
Затишна ніч в далекому селі.
На серці туга, віра і тривога.
Молилася, з надією на Бога
Про мир, про щастя в домі та сім'ї.
Просила в нього, щоб вернувся син,
Щоб доню не скалічило війною.
Казали, що готуються добою,
По телефону в затишку хвилин.
МАМИНА ПРОЩАЛЬНА
В старенькій церкві
Що під куполом століть,
Зібрались люди
Від малого до старого.
Там зупинилась
На хвилину часу мить
Від ясних вікон
До затертого порогу.
ПІСНЯ ПРО СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ
1.
Вона в житті добилася всього.
Та зберегти кохання не зуміла.
З коханим розминулися давно,
А другого такого не зустріла.
Він також у житті сягнув всього.
Вершин земних, що мріялось - хотілось.
Та першого давно вже не було,
А другого такого не зустрілось.
КОХАННЯ ПІЗНО ВОСЕНИ
1.
Не склалося, не склалося життя.
Хоч зАвжди було гарним і барвистим...
Робота, друзі і грошей сміття.
Не склалось в ньому тільки особисте.
ПРИСПІВ:
Буває так, буває так,-
Хто серцем не пізнав весни,
Життя відчути справжній смак
Щастить лиш пізно восени.
ОСЬ ТАКА ВОНА, ДОЛЯ ЖІНОЧА
1.
Звичайна школа в мальовничому селі,
Як і годиться, поруч біля церкви.
Колись тут діти на гучних перервах
Дзвеніли сміхом і великі, і малі.
Звичайна вчителька в забутій школі цій,
Завжди спокійна, добра і красива.
Лише жіноча доля не щаслива
У, ледь помітних, зморшках на її лиці.
ІСТОРІЯ ОДНОГО КОХАННЯ
1.
В підвалі темнім двоє,- він й вона.
В оточенні ворожім що втрачати?
Тоді ж кохання випили до дна,
Щоб не було так жаль їм помирати.
1.
Весільний танець на війні...
Він танцював його невміло.
Ще “гризла” куля у спині
І не слухняним було тіло.
ЇЇ рука в його руці.
За дружок — юні санітарки.
Дружби — поранені бійці.
Солдатський чай, що замість чарки.
ЩОБ РІДНА УКРАЇНА РОЗЦВІЛА
1.
Змінилися фарби на чорне,
А спів на сирени виття.
І стало для нас непоборним
Бажання катів каяття.
І стане чужинською мова
Що стільки страждань принесла,
І знов зацвітуть веселково
Сади біля мого вікна.
(Слова Мирослава Бойчука)
1.
Черговий день щорічної війни,
Що тягнеться не перше вже століття.
Війна не знає статус безробіття.
Професія в ній - доньки і сини.
(слова Мирослава БОЙЧУКА)
1.
Коли закінчиться війна
І зійде сонце Перемоги,
На нову вийдемо дорогу,
Відчуєм смак життя сповна.