Мирослав Бойчук
БОЮСЬ ЗАБУТИ
1.
Вже краще шклом людської самоти,
Ніж діамантом хворої розпусти.
Коли Інстикт, мов найтемніший згусток
У трясовинні зла і пустоти.
Приспів:
Сплюндрована Земля
Зобабіч мого шляху,
А попереду сива,
Туманна далечінь.
Вриваємось в життя
І кричимо від жаху
Ще ненародженим
“Стотисячне “Амінь”.
Вриваємось в життя
І кричимо від жаху
Ще ненародженим
“Стотисячне “Амінь”.
2.
Хай краще вже отруйністю змії,
Ніж кропивою під забутим тином.
Душею прагну — просто блудним сином,
Аніж рабом безпомічним її.
Приспів:
3.
Корінням в небо язики вогню
Над ще неспопілілою душею...
...Не зрадою єдиною своєю
Наколюється совість на стерню.
Приспів:
Немає коментарів:
Дописати коментар