ОНУКИ ВІЙНИ (слова Мирослава Бойчука)

 

Мирослав Бойчук

ОНУКИ ВІЙНИ

1.

Моя матуся — то війни дитина.

Хоч у дитинстві не була і дня.

У цьому не її важка провина.

За спалене дитинство це звання.

Моя матуся — то війни дитина.

Вона не знала, що на схилі літ

Ввірветься у життя важка хвилина

Її дитинства не дитячих бід.

2.

Моя матуся була ще дівчиськом,

Коли почалась з німцями війна.

В її дитинстві смерть була так близько.

Запам'ятала добре це вона.

Запам'ятала той одвічний голод,

Коли і крихти в домі вже нема,

Коли у стінах безкінечний холод,

Коли у душах теж струнить зима.

ПРИСПІВ:

Без дітей і садочки, і школи.

То дитинства розтрощені дні.

Не збагну, не збагну я ніколи

Чому гинуть вони на війні.

За які це дитячі провини,

За які ще гріхи без вини

До дідів і бабусь України

Додалися й онуки війни.

3.

Минули дні страшного лихоліття.

Минули всім здавалось на віки.

З двадцятого в наступне вже століття

Зайшло все людство і мої батьки.

Та чи могли ми думати з тобою,

І чи хтось з нас повірити би зміг,

Що Бог пошле колись на нас війною

Отих, кого вважали за своїх.

ПРИСПІВ:

21.07.2022 р.